***
ich kehre zurück in einem bus stiller kinder, schweigsamer mütter
zwischen prallen bündeln von winterkleidung aus fernen ländern,
wo sie unglücklich waren, doch sie waren in sicherheit,
traurig, mit den augen zurück dorthin,
wo man jede nacht wartete auf das verkehrsmittel zur station der ihrigen
und kaum erwarten konnte, jemand zu treffen, wenigstens einen einzigen,
der bestätigen kann, dass ihre städte noch existieren,
dass man sich all das nicht ausgedacht - das haus, gemalt von den kindern
unter der sonne, denn Sonne können sie alle,
aber das haus - schon bei weitem nicht alle,
aber den papa, die mama - nicht alle.
lange studiere die vorkriegsdinge, erlerne vorangegangenes,
länger noch, als aus verschiedenen ländern du heimkehrst
länger noch, als zu vergessen den klang von explosionen und jemandes schrei,
vor dem tode, die leere wasserschüssel für alle,
die in dem keller waren, die im keller zurückblieben.
ein junge malt einen kater ohne beine,
und leute, die nicht herauskamen, und sich, schweigend malt er sie.
mit rotem filzstift. das rote, es schreit für alle,
doch das schwarze aller, die nicht herauskamen, verbirgt es
der bus bringt uns nach haus durch die nacht entlang dem rand der erinnerung
entgegen der furcht, dass weder die stadt, noch das haus noch steht
Halyna Kruk, 28.3.23
***
повертаюсь в автобусі тихих дітей, мовчазних матерів
серед клунків зимового одягу із далеких країв,
де були нещасливими, але в безпеці,
сумними, з очима назад
де щоночі чекали на транспорт до станцій своїх
і нестерпно хотіли зустріти когось, хоч одного когось
хто потвердить, що їхні міста існували,
що все це не вигадка - дім, намальований дітьми
під сонцем, бо сонце ж уміють усі,
але дім - вже далеко не всі,
але тата чи маму - не всі.
довго вчитись речей довоєнних, умінь попередніх,
ще довше, аніж повертатись додому із різних країн
ще довше, аніж забувати звук вибухів, чийсь крик
передсмертний, порожню баклажку на воду для всіх,
що у тому підвалі були, що у тому підвалі лишились.
хлопчик малює кота без ноги,
і людей, що не вийшли, і себе, мовчазного, малює.
червоним фломастером. червоне кричить за усіх,
а чорне усіх, що не вийшли, ховає
автобус везе нас додому крізь ніч попри пам'ять узбіч
попри страх, що ні міста, ні дому немає
Галина Крук, 28.3.23
Kommentar schreiben